У Пловдиві допоміг досвід першої перемоги

Уперше про Катерину Лагно як про справжню подію у шаховому світі заговорили, коли вона у віці 12 років стала наймолодшим гросмейстером серед жінок. Далі 2005 року український шаховий вундеркінд стала чемпіонкою Європи. Минуло три роки, Катерина знову повторила свій успіх – цього разу на чемпіонаті Європи, який днями завершився в болгарському Пловдиві.

Відразу після повернення в Україну юна чемпіонка Старого світу розповіла “Газеті” про подробиці баталій у Болгарії.

– Катерино, “Газета” вітає вас із перемогою на континентальній першості. Як далася боротьба на чемпіонаті Європи в Пловдиві?

– Насправді, нелегко, була дуже напружена боротьба практично до самого завершення турніру. Тим паче, що лише після останньої гри я захопила одноосібне лідерство, а до того часу відбувався поділ місць. Зрештою, важко було розраховувати на щось інше, адже чемпіонат був дуже серйозний і за складом учасниць, і за напруженням. Тому... Однозначно, перемога не була легкою.

– Який момент під час турніру був для вас переломним?

– Навіть коли зараз пригадую чемпіонат (спогади ще зовсім “свіжі”, бо тільки повернулася в Україну), маю зазначити, що переломних моментів – ні в хороший, ні в поганий бік – насправді не було. І це добре. Так, була серйозна боротьба, але мені вдалося рівно стартувати, рівно провести середину турніру і так само рівно завершити чемпіонат. У Болгарії почувалася дуже добре – все було гармонійно: і мої кондиції, і результати. Дуже приємне відчуття.

– Чи допоміг у Болгарії досвід попередньої перемоги на тому ж таки чемпіонаті Європи-2005 у Кишиневі?

– Думаю, що таки допоміг, адже досвід однієї перемоги допомагає здобути іншу. Тим паче, що ці чемпіонати – і в Болгарії, і в Молдові – принаймні для мене видалися дещо схожими: там у мене було +6, і тут – +6. Зрештою, в Болгарії довелося зустрітися з кількома суперницями, які протистояли мені 2005 року. Тож перша перемога багато чого дала мені для цієї звитяги.

– Так склалося, що вашими головними суперницями у Пловдиві виявилися українські шахістки, а Ганна Ушеніна навіть стала третьою. Чи не важче психологічно зустрічатися на турнірі зі своїми землячками?

– Зовсім ні. Ми ж не вперше зустрічаємося, добре знаємо одна одну, тому це не проблема. Ми не почуваємося затятими конкурентками. Одного разу перемога дістається одній, іншого – другій. А якщо говорити загалом, то це ж дуже добре, що в нас, в Україні, так багато хороших шахісток. Свідченням цього є те, що перше та третє місця в Болгарії за наявності серйозних конкуренток з інших країн дісталися саме нам. Окрім того, до останнього за нагороди боролась і Наталя Жукова, але, на жаль, поступилася в додаткових тай-брейках, які проводять за регламентом, аби визначати найкращого серед тих, хто має однакову кількість очок.

– Але на тлі чудового виступу дівчат значно скромнішими виглядають досягнення в Болгарії українських хлопців. У чому, на вашу думку, причина?

– Не сказала б, що результати наших чоловіків варто називати скромнішими. Хлопці зіграли нормально. Понад те, Володимир Баклан із Києва та львів’янин Юрій Криворучко до останнього боролися за перше місце. Нехай у підсумку не вдалося перемогти на чемпіонаті, але ж серйозно боролися за чемпіонство. І це дуже хороший показник. Імовірно, дещо не пощастило, все-таки в кожного з нас бувають вдалі та не зовсім змагання, чи навіть просто один день під час змагань. Але чемпіонство чемпіонством, головне, що троє наших хлопців здобули право виступати наступного року на Кубку світу.

– У Львові часто можна зустріти Василя Іванчука, який, прогулюючись містом, ніби набирається натхнення для проведення поєдинків. Чи застосовуєте ви такий спосіб релаксації та налаштування на гру, адже, як би там не було, шахи – справді філософський вид спорту?

– У Болгарії, на превеликий жаль, так і не вдалося нормально погуляти. На змаганнях не до відпочинку, всі думки лише про турнір. Тільки у вихідний день вибралися на прогулянку. Маю визнати, Пловдив – справді дуже красиве місто. А стосовно налаштування... Є досвід, коли, приміром, граєш турнір за турніром, коли вже навіть із ліку збився, на скількох змаганнях побував, то вже знаєш, як налаштуватися на боротьбу. Потрібно завжди бути сконцентрованим, зібраним, що називається, повністю перебувати в собі. Просто не зважати на інших, не пускати нікого у своє внутрішнє середовище. І мені це подобається, турніри наразі – це моє життя.

– До речі, про середовище. Кажуть, що під час шахових турнірів спортсмени іноді вдаються до різноманітних прийомів, навіть до мови жестів, аби вивести суперника із психологічної рівноваги. Чи доводилося вам із таким зіштовхуватися?

– На щастя, ні. І вже точно не на останньому чемпіонаті Європи в Болгарії. Звісно, все залежить від людини. Ймовірно, хтось таки вдається до таких прийомів. Але, як на мене, це абсолютно неправильно, це не по-спортивному.

– Вас називають справжнім феноменом у шахах, адже стали наймолодшою шахісткою, яка отримала звання гросмейстера. Це заслуга таланту чи праці?

– Талант завжди важливий, а ще терпіння, працездатність. Вважаю, всі ці чинники дуже важливі в шахах, як і будь-якому іншому виді спорту. Коли бракує хоча б одного з них, то спортсменові дуже важко досягти успіху, коли ж вони зливаються в одне ціле – тоді можна отримати бажаний результат. Звісно, в когось переважає талант, у когось – працездатність, але одне не може обійтися без іншого. Чого більше в мене? Не знаю. Про це варто запитати моїх тренерів, вони, вочевидь, краще знають мої сильні та слабкі сторони. Я ж знаю одне – гра приносить мені справжнє задоволення. Це тільки на перший погляд видається, що шахи – спокійний вид спорту. Насправді, якби ви знали, які пристрасті вирують і на дошці, і в душі під час змагання! Просто ми намагаємося не показувати цього іншим. Займаюся шахами з чотирьох років. Мене до них залучив тато, який також затятий шахіст, займається тренерською роботою і нині є заслуженим тренером України з шахів. Тож любов до шахів, мабуть, передалася мені генами.

– Ви захоплюєтеся грою в комп’ютерні шахи. А чи не думали коли-небудь провести публічну шахову дуель з комп’ютером, як то робив Каспаров?

– Комп’ютерні шахи? Це чиїсь вигадки, я не маю такого хобі. А стосовно справжнього протистояння проти комп’ютера, то це справді дуже цікаво – було б цікаво спробувати позмагатися зі штучним розумом. Але, думаю, що мені ще рано таке планувати. Буду відвертою: мені до рівня Каспарова наразі далеко.

– Який турнір буде наступним у вашій кар’єрі?

– Це буде не скоро, аж у середині літа. А зараз мені найбільше хочеться прийти до тями, відпочити, зібратися з силами. Хоча ще навіть не вирішила, де відпочиватиму – думками я ще в літаку, яким прибула з Болгарії. А вже після відпочинку знову почнуться збори та змагання.

Розмовляла Наталя Вихопень

Львівська Газета