Олімпійська абетка. Баскетбол

Винахідником баскетболу вважають викладача фізкультури, професора коледжу в Спрінгфілді Джеймса Найсміта. Якось він зіштовхнувся з проблемою, чим зайняти своїх учнів узимку, в період між змаганнями з бейсболу та футболу. Хокей для штату Массачусетс не підходив. Найсміт хотів створити для студентів Школи християнських робітників рухливу гру, яка передбачала б не лише використання сили і яку можна було б проводити в закритому приміщенні на відносно малій площі.

У грудні 1891 року Джеймс Найсміт презентував своєму гімнастичному класу в Спрінгфілді (YMCA) цей безіменний винахід. Менше ніж через годину, сидячи за столом у своєму офісі в YMCA, він сформулював тринадцять правил гри в баскетбол. Звісно, ці правила значно відрізнялися від нинішніх. Скажімо, у третьому пункті було зазначено, що гравець не може бігати з м’ячем. Він повинен віддати пас або кинути м’яч у кошик із тієї позначки, де спіймав його (виняток робили для гравця, який біжить дуже швидко).

У першій грі використали футбольний м’яч, а замість кілець до поручнів балкону спортивного залу прив’язали два кошики з-під персиків. Після вдалого кидка один із гравців забирався на приставлену до стіни драбину й витягав м’яч із кошика. Нині дії команд здалися б нам млявими та загальмованими, однак метою доктора Найсміта було створити колективну гру, до якої можна було б залучити одночасно велику кількість учасників. Для цього його винахід надавався повністю. Цікаво, що незабаром, після першої гри, аркуш із написаними винахідником правилами зник. Через кілька днів один зі студентів Найсміта, Франк Мейхон, зізнався у “злочині”...

“Це я взяв їх, – сказав Мейхон своєму вчителеві. – Знав, що гра матиме великий успіх, тому взяв їх як сувенір. Але зараз думаю, що вони повинні належати вам...”

Уже 12 лютого 1892 року, вивчивши правила й освоївши ази техніки, студенти Спрінгфілдського коледжу в присутності ста глядачів провели перший в історії баскетболу “офіційний” матч, який завершився з результатом 2:2. Його успіх був настільки приголомшливим, а чутки про нову гру поширилися з такою швидкістю, що незабаром дві спрінгфілдські команди почали проводити показові зустрічі, збираючи на своїх виступах сотні глядачів. Їхній почин підхопили студенти інших коледжів, і вже наступного року весь американський північний схід охопила “баскетбольна лихоманка”.

Стихійне створення аматорських команд і ліг привело до того, що студенти прагнули займатися винятково баскетболом, забуваючи про такі традиційні ігри, як американський футбол і бейсбол. Чиновники Молодіжної християнської асоціації, почувши скарги супротивників нового віяння, не заплющили очі на таке знущання з основ навчального процесу і практично грюкнули перед баскетболом дверима студентських спортивних залів. Однак їхнє прагнення заборонити новий вид спорту виявилося марним. Як відомо, заборонений плід солодкий, тому незабаром відбувся перший професійний баскетбольний матч. Сталося це 1896 року, коли команда з Трентона, штат Нью-Джерсі, щоб оплатити оренду залу, мусила продавати квитки на свою гру. Розплатившись після закінчення зустрічі з власниками приміщення, трентонська команда з’ясувала, що в неї залишилася частина виручених за квитки грошей. Після цього баскетбольний бум уже неможливо було зупинити.

Перше офіційно зареєстроване об’єднання професійних баскетбольних команд, яке називалося Національною баскетбольною лігою, виникло 1898 року й існувало протягом п’яти років, після чого розпалося на кілька самостійних ліг, що проводили власні чемпіонати. Згодом сформували ще декілька ліг, а 1946-го створили всім відому нині Національну баскетбольну асоціацію (НБА).

Олімпійський баскетбол уперше з’явився на ІІІ Олімпіаді в Сент-Луїсі, згодом – на ІX Олімпійських іграх в Амстердамі. Тоді провели показові матчі за участю американських спортсменів. Олімпійський дебют чоловічого баскетболу відбувся 1936 року на Іграх у Берліні, почесним гостем яких став доктор Найсміт. Баскетбольний турнір привернув величезну увагу. У ньому брали участь збірні 21 країни. Перемогу святкувала американська команда.

Згодом збірна США вигравала всі без винятку олімпійські турніри до 1972 року, при цьому здобувши перемоги в 63 матчах і не програвши жодного. Лише в Мюнхені, в найдраматичнішому фіналі за всю історію Олімпійських ігор, непереможні американці поступилися збірній СРСР. Радянські баскетболісти вели в рахунку з першої до останньої хвилини, і тільки за три секунди до фінальної сирени після грубої помилки Алєксандра Бєлова американці вийшли вперед – 50:49.

Хто б міг подумати, що ці три секунди розтягнуться на цілу вічність? Як відомо, їх зіграли тричі. Відразу ж після штрафних, які реалізував Дуг Коллінз, судді зупинили атаку збірної СРСР, щоб надати їй тайм-аут. Згодом секундомір увімкнули раніше, ніж мали б. В обох випадках радянській команді не вдавалися результативні атаки. І, нарешті, третя спроба, відома на весь світ, увінчалася успіхом. Іван Єдєшко через весь майданчик відправив м’яч під кільце Бєлову. Той закинув переможні два очки й одразу став героєм. Звісно, американцям не сподобалося те, як минули останні три секунди двобою. Вони звинуватили в усьому людину, яка відповідала за хронометраж двобою. Це був... нинішній президент ФІФА Зепп Блаттер. Але протести американців відхилили, вперше баскетбольне олімпійське “золото” дісталося не родоначальникам цього виду спорту.

Проте 1976-го та 1984-го американці знову були першими. На олімпійському турнірі в Москві, за відсутності збірної США, перемогла команда Югославії. 1988 року знову святкували звитягу баскетболісти СРСР. Починаючи від Олімпіади-92, офіційно було дозволено виступати на Іграх професійним баскетболістам. Олімпійську збірну США, складену із “зірок” НБА, ще до оголошення її складу охрестили “Дрім-Тім” (dream-team – команда-мрія). Вона повністю виправдала свою назву та здобула переконливу перемогу на Іграх 1992 року. Свій успіх “команда-мрія” повторила й на двох наступних Олімпіадах. А 2004-го в Афінах завершилася й ця “американська казка”. Збірна Сполучених Штатів у півфіналі сенсаційно поступилася команді Аргентини, яка згодом у фіналі здобула золоті нагороди.

Жіночий баскетбол уперше включили в олімпійську програму 1976 року, на Іграх у Монреалі. Першою тоді, як і згодом, на Іграх 1980 і 1992 років, була збірна СРСР. Усі інші олімпійські турніри вигравала команда США.

Щодо збірної України, то найвищим її досягненням стало третє місце жіночої команди на Олімпіаді 1996 року в Атланті. У Пекіні ні в чоловічій, ані в жіночій частині змагань українців не буде.

Підготував Дмитро Сирота

Львівська Газета